Джессі Метвен - життя у боротьбі за жіночі права Единбург

Единбург можна назвати містом багатогранних особистостей. Тому що люди, народжені там, відрізняються таким “набором” здібностей, що виникає враження – це місце є справжньою “колискою” талантів. Далі на edinburghka.

Причому цікаво, що серед них особливо вирізняються жінки. Ці тендітні створіння змогли підкорити світ і досягти неймовірних висот у різних сферах. Завдяки своїй унікальності единбурзькі панночки легко підкорили найважливіші напрямки, які відіграли значну роль у розвитку людства.

Джессі Каннінґем Метвен цілком справедливо віднести до числа найвідоміших жінок Единбурга. Вся її діяльність була спрямована на поліпшення життя соціуму. Зокрема, на те, щоб його прекрасна половина відчувала себе максимально вільно та впевнено.

Однак життя самої Джессі відрізняється безліччю дивовижних фактів, завдяки яким доля цієї жінки склалася цікаво, яскраво та насичено.

Ранні роки

Варто почати з того, що Джессі з дитинства була дуже дружньою зі своєю родиною. І зокрема, у неї склалися чудові стосунки з братом Генрі, а також сестрами Мінні та Гелен. Причому зв’язок був настільки сильним, що, ставши дорослими, вони всі разом проживали в одному будинку.

Що стосується сфери діяльності, в якій Метвен змогла максимально розкрити свій потенціал, то безумовно це просування виборчого права жінок. Для підвищення поінформованості у цій темі Джессі займалася організацією петицій, зверталася до місцевих органів влади, писала до газет і приймала участь у мирних акціях.

“Жіноча” діяльність

Однак апогею кар’єра Джессі досягла тоді, коли в 1895 році вона стала членом виконавчого комітету такої організації, як The Edinburgh National Society for Women’s Suffrage. А згодом жінка змогла обійняти там посаду почесного секретаря.

За час роботи в цій організації Метвен пощастило співпрацювати з багатьма відомими особистостями, які мали безпосереднє відношення до розвитку виборчого права жінок.

Зокрема, йдеться про Прісціллу Брайт Макларен. З нею Джессі тісно працювала аж до 1906 року.

Новий етап

Коли в 1897 році The Edinburgh National Society for Women’s Suffrage приєдналося до The National Union of Women Suffrage Societies (NUWSS), Джессі змогла вийти на новий рівень. Адже вона стала офіційним представником The Edinburgh National Society for Women’s Suffrage у складі парламентського комітету NUWSS.

Одержима ідеєю

Слід зазначити, що в роботі Джессі по-справжньому віддавала всю себе. Цілком справедливо також сказати, що ця жінка “хворіла” ідеєю просування “жіночого” виборчого права.

Так пізніше вона приєдналася до Спеціального апеляційного комітету The Edinburgh National Society for Women’s Suffrage. Адже він брав участь у процесі підготовки петиції щодо надання жінкам виборчого права. І дана петиція мала стати частиною законопроєкту про парламентські права.

В результаті свої підписи залишили майже 257 800 осіб. Однак Палату громад це не спонукало таки обговорити законопроєкт. Але Метвен вирішила не зупинятись і почала буквально “брати штурмом” пресу. Жінка чітко усвідомлювала важливість та ефективність публічного висвітлення того чи іншого питання. Саме тому Джессі постійно переписувалася з національними та місцевими газетами, щоб ті на своїх сторінках згадували про роль та значення виборчого права жінок.

Однак, говорячи про “відносини” Метвен із пресою, важливо зазначити, що ім’я самої активістки також доволі часто можна було зустріти на сторінках найвідоміших друкованих видань.

Зокрема, в 1901 році шотландські газети представили до уваги читачів циркулярний лист, який підписали Метвен і пані Макларен. У цьому папері жінки висловлювали своє щире розчарування щодо того, наскільки політичні партії байдужі до питання жіночого виборчого права.

Крім того, в листі активістки поділилися своїм припущенням щодо шотландських лібералів. На думку суфражисток, останні просто побоялися, що жінки згодом проголосують за Торі.

Розчарування

З усього вищесказаного, неважко здогадатися, що Метвен під час своєї діяльності представляла себе справжньою “конституційною суфражисткою”. Але той факт, що головне питання (виборче право жінок), за просування якого вона так активно боролася, практично не просувалося, згодом принесло жінці сильне розчарування.

Звинувачення

А після того, як у листопаді 1906 року померла Прісцілла Брайт Макларен, Джессі разом з іншими представницями The Edinburgh National Society for Women’s Suffrage приєдналася до Единбурзької філії The Women’s Social and Political Union.

Причому згодом Метвен пояснила такий крок тим, що це було необхідно для участі у спільній демонстрації.

У результаті вже 21 листопада 1911 року Джессі стала однією з 223 протестувальників, яких заарештували в ході проведення згаданої демонстрації в Палаті громад (The House of Commons).

Слід зазначити, що туди жінка приїхала з п’ятьма іншими активістками з Единбурга.

Що стосується самої Метвен, то за підсумками проведення “заходу” її звинуватили в тому, що вона розбила вікна в Міністерстві закордонних справ, Співдружності та Розвитку (The Foreign, Commonwealth and Development Office). За такі протиправні дії Джессі отримала 10 діб ув’язнення і штраф.

Подальша боротьба

Однак важливо зазначити, що такий доволі неприємний результат демонстрації не погасив у жінці бажання боротися далі.

Так, вона продовжувала активну діяльність. Зокрема, Джессі не припинила застосовувати свій головний “метод”, – використання преси для привернення уваги до питання виборчого права жінок.

Січень 1913 року ознаменувався виходом однієї з найвідоміших статей Метвен в газеті The Suffragette. Матеріал мав доволі гучну назву, – “Women’s Suffrage in the Past, A Record of Betrayal”. У ньому Джессі розповіла читачам історію того, як з’явився та розвивався “жіночий виборчий рух” і про те, як вона сама втратила віру в суфражизм.

Земний шлях Джессі Метвен завершився 15 лютого 1917 року. Але цій жінці вдалося стати справжньою особистістю, слід діяльності якої є цінною спадщиною історії суфражизму.

Вивчаючи біографії багатьох відомих людей, можна помітити, що часто з ними доля “грає” злі або жорстокі жарти. В цій частині Джессі також не стала винятком. Адже за рік після її смерті парламент ухвалив Закон про народне представництво. І цей нормативний акт надав право голосу жінкам, які досягли віку 30 років та були зареєстрованими власниками нерухомості.

В чому не іронія долі? Саме за просування виборчого права жінок так завзято практично протягом усього свого життя боролася Метвен. А мрія її здійснилася лише після смерті.

Хоча, як показує життя, подібне трапляється з багатьма визначними особистостями. І дуже часто успіх і слава до них приходять лише посмертно. Напевно, в цьому полягає своєрідна “плата” за талант. А може просто всесвіт краще знає, коли і де необхідно застосувати результати діяльності тієї чи іншої обдарованої людини.

І у випадку з Джессі варто зазначити, що нехай навіть після смерті активістки, але її головна мета була досягнута. А це означає, що все точно було недаремно.

Джерела

Джессі Метвен – життя у боротьбі за жіночі права